Сім’я (особа), яка надає тимчасовий прихисток дитині в період воєнного стану в Україні зобов’язана:

• забезпечувати догляд та виховання дитини, піклуватися про її здоров'я, психічний стан, фізичний і духовний розвиток
  
• враховувати думку дитини при прийнятті рішень, що стосуються дитини
• сприяти відновленню зв’язків та спілкуванню з батьками, іншими законними представниками або родичами дитини
• невідкладно передати дитину батькам/законним представникам, родичам у разі прийняття відповідного рішення уповноваженими органами (служба у справах дітей, суд)
• інформувати службу у справах дітей про стан дитини не рідше одного разу на місяць; негайно повідомляти – в разі виникнення обставин, що несуть загрозу життю та здоров’ю дитини або потребу у переміщенні
• сприяти в  отриманні дитиною медичних, освітніх, у разі потреби, реабілітаційних послуг, що передбачає організацію навчання дитини у відповідному навчальному закладі, огляд її сімейним лікарем, організацію її лікування в разі потреби тощо

Прихисток дитині надається на період до возз’єднання дитини зі своєю родиною або прийняття рішення про надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини позбавленої батьківського піклування та визначення з врахуванням найкращих інтересів дитини форми її догляду та виховання (усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’я).

Служба у справах дітей надаватиме підтримку та здійснюватиме контроль за умовами проживання, навчання та виховання дитини. Представники служби можуть спілкуватися з сім’єю та дитиною по телефону, а також можуть відвідати сім’ю. Служба має право запросити інформацію про стан дитини у працівників освіти чи сімейного лікаря.

Сім’ї (особі), яка тимчасово прихистила дитину під час воєнного стану в Україні, передається акт про факт передачі дитини, копія свідоцтва про народження дитини та медична картка дитини (у разі наявності).

Підставою для тимчасового перебування дитини в сім’ї (у особи) є наказ служби у справах дітей про тимчасове влаштування дитини.

Родичі або представники приймаючої сторони під час спілкування з дітьми, які пережили стресову ситуацію, мають дотримуватися певного алгоритму встановлення контакту. Це допоможе не порушувати кордони дитини та відновити відчуття безпеки. Адже через війну часто вони були позбавлені найнеобхіднішого – їжі чи сну, а деякі з них втратили рідних. 

Як встановити контакт з дитиною:

• Знайомство
  Опустіться на рівень дитини (наприклад, присядьте, щоб фізично бути на одному рівні). Розкажіть про себе, чим займаєтесь та як пов’язані з дитиною. Запитайте, як ви її можете називати. Поясніть, як довго ви будете з дитиною.
  
• Оцінювання потреб дитини
  Запитайте дитину, як вона себе почуває. Запитайте, що їй потрібно зараз. Чи бажає вона води, поїсти, в туалет? Чи їй не холодно? Можливо дитина захворіла та потребує лікування? Чи бажає вона погратись (можливо, з іншими дітьми)?
• Знайомство з місцевістю
  Покажіть дитині приміщення, в якому вона буде перебувати: де туалет, ванна кімната, де дитина буде спати, де можна поїсти та пограти. Розкажіть дитині правила перебування (наприклад, о котрій годині вечеря, а о котрій всі лягаємо спати). Розкажіть про місцевість, в якій опинилася дитина (про місто, село, про інші особливості місцевості, які варто знати дитині).
• Підтримка
  Скажіть дитині, що якщо вона хоче поговорити, то ви готові її вислухати. Запитайте у дитини, на які теми їй подобається говорити, а які – вона б не хотіла обговорювати. Запитайте, що їй подобається робити (наприклад, чи любить дитина малювати, ліпити, танцювати, співати, збирати конструктор тощо). Скажіть дитині, що якщо їй щось буде треба, то вона може звернутися до вас.

Що не рекомендується робити під час спілкування з дитиною:

• Розпитувати про військові дії, які дитина могла побачити, про те, як їй було, коли лунали сирени, вибухи та постріли.
  
• Розпитувати дитину про її близьких, які загинули або залишилися в місцях ведення бойових дій.
• Порушувати особистісні кордони дитини. Обов’язково треба запитати, чи можна дитину взяти за руку чи обійняти, перш ніж це зробити.
• Проявляти нещирі емоції (ви так само є людиною, яка має власні переживання, і якщо у вас немає насторою, то не треба «натягувати» посмішку лише через те, що перед вами стоїть дитина. Діти відчувають нещирість дорослих, що може негативно вплинути на ваші стосунки).
• У присутності дитини обговорювати травмувальні події, пов’язані із військовими діями.
• Використовувати ненормативну лексику у присутності дитини.

Важливо! Розпитування дитини про травмувальні події може призвести до негативних переживань або істерики. Краще щоб дитина сама розповіла про це, коли буде готова.

Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

• Інформація відповідно до віку
  Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю («Котигорошко», «Чарівні історії про козаків» тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над своїми емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну.
  
• Медіагігієна дитини
  Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність дитини в умовах війни. Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Важливо уточнювати, звідки дитина дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива – виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину критичному мисленню, розкажіть, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини – вона мислить. Важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами, коли захоче. 
• Обмежте потік новин
  Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.
• Зосередженість на допомозі 
  Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш – підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка – понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та приносить втіху та психологічний комфорт.
• Увага до стану дитини 
  Незважаючи на те, що новини про воєнні події оточують нас звідусіль, дуже важливо цікавитися новинами із власного життя дитини. Продовжуйте спостерігати за її станом, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового?», «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».
• Подбайте про себе 
  Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією – це допомагає і дітям. 

Під час війни люди змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця. І дорослі, і діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес може проходити такі етапи:

• Організація побуту 
  На цьому етапі важливою є організація побуту та забезпечення базових потреб, орієнтація в просторі (що і де знаходиться, чи є гаряча вода, де буде спати кожен член сім’ї, де їстимемо, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без активного усвідомлення того, що зміна (переміщення) вже відбулась.
  
•  Зіткнення з відмінностями 
  «Не так, як вдома». На цьому етапі може виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей, приходить усвідомлення того, де ти є – не вдома.
• Ситуація невизначеності
  Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як бути зі школою та дитячим садком», «що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.
• Планування
  На цьому етапі з’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано із тим, що відбулось орієнтування у просторі (де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я працюватиму тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.
• Асиміляція (інтеграція) досвіду
  На цьому етапі актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси (як був пройдений цей шлях, з чим було складно, на що я опирався/опиралась, коли отримував/отримувала цей досвід, як я можу допомогти собі та іншим).
• Прийняття
  На цьому етапі відбувається два процеси: перший – це проживання подій, які пов’язані з війною, а другий – це прийняття тих змін, які відбулись, та адаптація в нових умовах і пошук ресурсів.

Емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли я повернусь додому?», «Коли я побачу тата?», «Коли я побачу друзів?» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.

Як підтримати дитину дошкільного віку:

• Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени/гучних звуків, тут тихо».
  
• Поясніть, чому тато/мати/інший значимий дорослий, знаходиться не з вами.
• Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів.
• За можливості, дайте змогу дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії/відео або спілкуйтесь відеозв’язком.
• Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина.
• Якщо дитина дуже сумує за іграшкою, яка залишилася вдома, спробуйте знайти іншу. Запитайте в дитини, що б натомість це могло бути.
• Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати. Скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та розповісти мені, що цей смайлик хотів би зробити, щоб йому стало добре, або що його може заспокоїти». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної або улюбленої активності.
• Якщо дитина довгий час плаче і застрягла в цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб дитина проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама-кенгуру, а ти зможеш застрибнути в кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли ти будеш готовий/готова заспокоїтися, то вистрибнеш із цього карманчика»). Необхідно створити безпечне місце, куди дитина може ховатись, плакати, згадувати будинок, тата або інших родичів. Якщо стан дитини не зміниться протягом трьох тижнів, вкрай важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
• Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка наніч, сон тощо.
• Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

Як підтримати дитину молодшого шкільного віку:

• Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає сирени/гучних звуків, тут тихо».
  
• Поясніть дитині правила: коли війна, то є чоловіки та жінки, які мають захищати державу, тому вони лишаються вдома; водночас, коли йдуть бойові дії, дітям важливо виїжджати у безпечне місце; повернутися додому можна тільки тоді, коли закінчиться війна. Наголошуйте, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася. 
• Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій – це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Вираження агресії в іграх – є типовим способом впоратися з травмуючим досвідом. Важливо слідкувати та навчити дитину, що злитись – це нормально, але у прояві злості є два правила: (1) не можна скеровувати злість на себе та (2) не можна скеровувати злість на інших. Діти можуть разом покричати, покидати камінчики у воду, поборотись жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших. У випадку, коли дитині важко впоратись з агресією і вона скеровує її на себе та/або на інших, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога. 
• Запропонуйте дитині зробити листа/листівочку/малюнок родичам, які не поруч; допоможіть скласти історію про події, які вона пережила (робіть це разом з дитиною, допомагаючи їй скласти історію).
• За можливості, давайте дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії/відео або поспілкуйтесь відеозв’язком.
• За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками.
• Обмежте читання новин та їх обговорення у присутності дитини.
• Запевніть дитину, що вона не винна у тому, що сталося, адже діти схильні брати провину на себе, тому важливо пояснити, що це не так.
• Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної або улюбленої активності.
• Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, час для навчання, читання на ніч, сон тощо.
• Якщо ви використовували рекомендації, проте вас продовжує непокоїти стан дитини, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
• Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

Як підтримати підлітка:

• Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає бойових дій, тут можна нормалізуватися та обміркувати, як діяти далі».
  
• Обговоріть разом, що сталося. Особливо закцентуйте увагу на тому, що важливо, що діти – у безпеці. Наголосіть, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася.
• Визначте час для новин та обговорюйте з дітьми те, що чуєте, якщо вони залучені до перегляду. 
• Сприяйте спілкуванню підлітка з однолітками за допомогою відеозв’язку та в офлайні.
• Створіть простір для розмов, де б дитина могла поговорити з вами, поділитись занепокоєнням, поставити запитання. Вислухайте її думку, не критикуйте її висловлювань, не знецінюйте запитань та разом знаходьте на них відповіді.
• Відтворюйте домашні традиції та ритуали або створюйте нові: спільні прогулянки або чаювання, спільне читання або перегляд кіно. 
• Підтримуйте підлітка, коли він/вона ділиться переживаннями, може плакати, не намагайтесь одразу його/її зупинити. Уникайте висловлювань на кшталт «не плач, треба триматись», «не думай про це зараз», «припини про це говорити» тощо), а запитайте, якої підтримки потребує дитина.
• Запропонуйте підлітку участь у групі психологічної підтримки для підлітків (детальніше про такі групи і як до них долучитися можна прочитати тут: https://poruch.me/).
• Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Що таке ПТСР
‍ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
‍
‍У кого найчастіше проявляється ПТСР
‍Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:

• інтенсивність травмуючої події, її тривалість, несподіваність та неконтрольованість
  
• сила захисних механізмів особистості та наявність соціальної підтримки
• особисті фактори ризику: вік на момент травмуючих подій, наявність травмуючих подій та психічних розладів в попередні періоди життя людини

Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР. 

Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію. 

Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР
‍Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу. 

До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:

• напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина
  
• травмуючі сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну
• прагнення уникати емоційних навантажень
• невпевненість через страх, і як наслідок – відкладання прийняття рішень, неконтактність з оточуючими
• надмірна втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо
• як наслідок всього вищезазначеного – схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація, надмірний цинізм)

Прояви ПТСР у дітей

• Постійні згадування про пережиті події (нав'язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите
  
• емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість
• порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі
• підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;порушення пам'яті, уваги, здатності вчитися
• постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку)
• саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація)

Які фази проходить ПТСР

• Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.
  
• Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми. 
• Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.
• Опрацювання – розуміння причин травми та горя.
• Завершення – нові плани на майбутнє.

Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню
‍Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, необхідно дотримуватися наступних порад.
‍
Для дорослих:

• психологічно стабілізуватися самим, завдяки нижче описаним крокам. Лише емоційно стабілізувавшись, ми можемо підтримати дітей. Водночас важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше та ваша родина з цим точно впорається
  
• налагодити режим дня та повернути, за можливості, частину звичних справ
• заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив 
• включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи або щонайменше – гуляти на свіжому повітрі)
• обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативно емоційно забарвленого контенту 
• залучатися до допомоги іншим, адже волонтерування дає величезний ресурс
• звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР

Для дітей:

• забезпечити (відновити) почуття безпеки
  
• залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо)
• відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо), це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя
• надавати дитині почуття єдності та підтримки (у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють); дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять; важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо
• вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання
• дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття (не можна говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» – навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції)
• пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливою і працює задля зцілення 
• залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної віку тощо
• скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо 
• надати доступ дитині до професійної психологічної/психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та дорослим, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади, що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР  

Отож, важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, дітей або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.