Tут ви знайдете відповіді на найпоширеніші питання з приводу підтримки та піклування дітей
Що слід знати родичам та надавачам прихистку, та як спілкуватися з дітьми, що пережили травму
Також рекомендуємо пройти короткий курс онлайн навчання з питань безпеки, особливостей догляду та адаптації дитини.
Дитина тимчасово може бути влаштована до сім’ї або особи, яка проживає самостійно.
Сім’я (особа), яка надає тимчасовий прихисток дитині в період воєнного стану в Україні зобов’язана:
Прихисток дитині надається на період до возз’єднання дитини зі своєю родиною або прийняття рішення про надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини позбавленої батьківського піклування та визначення з врахуванням найкращих інтересів дитини форми її догляду та виховання (усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’я).
Як правило, пропозиція має містити термін на період воєнного стану, або не менше ніж 6 місяців. Проте в кожному окремому випадку ці терміни можуть бути уточнені (скорочені у разі припинення воєнного стану та наявності умов для повернення дітей, чи подовжені).
Служба у справах дітей надаватиме підтримку та здійснюватиме контроль за умовами проживання, навчання та виховання дитини. Представники служби можуть спілкуватися з сім’єю та дитиною по телефону, а також можуть відвідати сім’ю. Служба має право запросити інформацію про стан дитини у працівників освіти чи сімейного лікаря.
Сім’ї (особі), яка тимчасово прихистила дитину під час воєнного стану в Україні, передається акт про факт передачі дитини, копія свідоцтва про народження дитини та медична картка дитини (у разі наявності).
Підставою для тимчасового перебування дитини в сім’ї (у особи) є наказ служби у справах дітей про тимчасове влаштування дитини.
Родичі або представники приймаючої сторони під час спілкування з дітьми, які пережили стресову ситуацію, мають дотримуватися певного алгоритму встановлення контакту. Це допоможе не порушувати кордони дитини та відновити відчуття безпеки. Адже через війну часто вони були позбавлені найнеобхіднішого – їжі чи сну, а деякі з них втратили рідних.
Як встановити контакт з дитиною:
Що не рекомендується робити під час спілкування з дитиною:
Важливо! Розпитування дитини про травмувальні події може призвести до негативних переживань або істерики. Краще щоб дитина сама розповіла про це, коли буде готова.
Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.
Під час війни люди змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця. І дорослі, і діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес може проходити такі етапи:
Емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли я повернусь додому?», «Коли я побачу тата?», «Коли я побачу друзів?» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.
Як підтримати дитину дошкільного віку:
Як підтримати дитину молодшого шкільного віку:
Як підтримати підлітка:
Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Що таке ПТСР
ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
У кого найчастіше проявляється ПТСР
Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:
Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР.
Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію.
Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.
Прояви ПТСР
Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу.
До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:
Прояви ПТСР у дітей
Які фази проходить ПТСР
Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню
Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, необхідно дотримуватися наступних порад.
Для дорослих:
Для дітей:
Отож, важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, дітей або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.
Кожна дитина, яка стала свідком бойових дій, вважається фахівцями травмованою. Оскільки у нинішніх обставинах не всі мають змогу звернутися за фаховою допомогою, саме батькам або піклувальникам необхідно надавати дитині першу психологічну допомогу. Нижче – декілька порад, як допомогти дитині і не допустити погіршення її психоемоційного стану.
Висвітлення в ЗМІ чутливих тем та злочинів проти дітей
Важливо розуміти, як правильно брати інтерв’ю в дітей, які постраждали від бойових дій, залишились без батьківського піклування, зазнали сексуального насилля чи інших психологічних травм. При спілкуванні з дитиною варто дотримуватися низки порад, щоб не нашкодити їй.
Знайомство
Оберіть для інтерв’ю спокійне місце, де дитина могла б відчувати себе в безпеці. Обов’язково перед початком розмови розкажіть хто ви, ким працюєте. Покажіть камеру чи мікрофон. Так ви дасте дитині зрозуміти, що не представляєте загрози. Поясніть, про що ви будете говорити, щоби дитина не хвилювалася. Запитайте, як до неї краще звертатися. Деякі форми імені можуть викликати особливі спогади.
Будьте на одному рівні
Фізично опустіться на рівень зросту дитини. Переконайтеся, що її очі та ваші знаходяться на одному рівні та уважно слухайте те, що вона говорить.
Не багато запитань
Можливо, не слід починати з питань. Запропонуйте дитині розказати те, що вона хоче. Пам’ятайте, що дитина може бути глибоко травмована чи залякана, тож їй потрібно заново вчитися довіряти. Дозвольте дитині говорити.
Без тиску
Краще брати інтерв’ю не одразу після пережитої травми, а через деякий час. Психіка дитини може бути у збудженому стані, тож можливі проблеми з пам’яттю. Будьте обережні, копаючи глибоко – дитина може вигадати якийсь факт, намагаючись виправдати ваші очікування. Будьте уважними.
Безпечна структура
Перед тим як розпитувати про травматичну подію, запитайте про життя до, де навчалася дитина, чим займалась, загальні речі. Це створить безпечну платформу для інтерв’ю.
Запитуйте про факти
Запитуйте про факти, а не деталі. Вони змушують застрягати у пережитому досвіді і можуть призвести до ретравматизації. Не запитуйте про емоції та не додавайте власне емоційне забарвлення. Замість «Ти злякався/-лася?» краще запитати «Що ти бачив/ла?». Якщо дитина розплакалася, зробіть паузу, скажіть, що плакати нормально, і дайте можливість це зробити. Перш ніж обійняти дитину – запитайте, чи вона цього хоче.
Повертайтеся до сьогоднішнього дня
Закінчуючи бесіду, не залишайте дитину в спогадах. Розпитайте, як її теперішнє життя, чим вона займеться наступного тижня. Завжди закінчуйте інтерв’ю на хорошій ноті і дякуйте дитині за її час і зусилля.
Важливо! Завжди запитуйте в себе, чи дійсно необхідно ставити дитині те чи інше питання. Можливо, хтось з дорослих може вам з цим допомогти. Уникайте сенсаційних репортажів, в яких діти зображуються як жертви.
Головне завдання журналіста під час роботи з темою дітей – уникнути заподіяння будь-якої шкоди дитині. Її інтереси мають превалювати над усіма іншими. Якщо інтерв’ю або публікація матеріалу може якоюсь мірою поставити під загрозу фізичне чи психологічне благополуччя дитини, журналістська етика забороняє проведення інтерв’ю та публікацію у ЗМІ. Але якщо ви все-таки вирішили залучити дитину до медіаматеріалів, ви маєте бути особливо чутливими і чітко дотримуватися професійних стандартів. Нижче декілька рекомендацій, як привертати увагу громадськості до проблеми порушення прав дітей, але робити це коректно, не завдаючи ще більшої шкоди.
Суспільна важливість та дозвіл на публікацію
Перш ніж робити матеріал про дітей, переконайтеся, що він є суспільно важливим, ви маєте серйозні та обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя дитини, а оприлюднення її історії не зашкодить їй – ні сьогодні, ні в майбутньому.
Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, кожна людина у віці до 18 років вважається дитиною. Для публікації, де героєм є неповнолітня особа, обов'язковим є отримання дозволу на матеріал у батьків або законних опікунів дитини, навіть якщо інші ЗМІ цю інформацію вже публікували. Такий дозвіл іноді важко отримати, особливо у письмовій формі та під час воєнних дій. Задача журналіста полягає і у спробі якомога краще проінформувати батьків чи опікунів про цілі та зміст інтерв’ю з дитиною.
Конфіденційність
У матеріалі необхідно вжити всіх заходів, щоб унеможливити ідентифікацію дитини: на фото розмивати обличчя, в сюжетах приховувати його або проводити зйомки в темній кімнаті. Навіть якщо батьки виставляють у мережі фото чи відео своїх дітей, не використовуйте ці матеріали. Змінювати варто і голос. Це слід робити не лише з жертвами злочинів, але й з обвинуваченими в неправомірних діях неповнолітніми особами.
Неприпустимим є розкриття імен і вказування ознак, за якими можна розпізнати дітей, які мали відношення до протизаконних дій або стали учасниками подій, пов’язаних із насильством, каже Кодекс етики українського журналіста.
Мінімізація деталей
Приступаючи до опису історії дитини чи злочину, вчиненого проти неї, добре подумайте, скільки деталей варто включати до матеріалу. Поставте собі запитання, чи важливі всі ці подробиці для основної думки, яку ви хочете донести.
Детальний опис травматичного досвіду може завдати дискомфорту дитині та її батькам, якщо вони натраплять на нього. Якщо в матеріалі йдеться про насильство, варто проконсультуватися з психологом про наслідки для дитини в результаті оприлюднення цієї історії.
На кожному медіа лежить повна юридична відповідальність за опублікований матеріал. Батьки неповнолітніх можуть подати позов проти медіа за розголошення деталей та конфіденційної інформації щодо дитини.
Уникайте надмірної емоційності
Важливо розділити власні емоції від емоцій дітей, про яких ви робите матеріал. Емоційна прив’язка до героя звужує вашу свідомість. Аби цього уникнути ставте собі питання, про що ви готуєте матеріал, яка мета і про що хочете розказати. Описуйте те, що ви почули, а не те, що ви відчули після розмови з дитиною.
Готуючись до інтерв’ю подумайте над тим, з якими переживаннями ви можете зіткнутися – горе, біль, втрата, страх тощо. Важливо мати дистанцію і розуміти, що це чиїсь страждання – не ваші власні. Потрібно почути, а не жаліти. А почути ви їх зможете, якщо відділите свої емоції від емоцій співрозмовника.
Ширший контекст і наслідки
Кожен випадок потрібно подавати в ширшому контексті, аніж окрема історія. Простежуйте тенденцію і тоді ви зрозумієте важливість теми для суспільства. Саме це буде відрізняти глибокий, змістовний матеріал від звичайних екстрених новин чи сенсацій.
Дитина попри все, що з нею сталося, має виглядати в журналістському матеріалі гідно. Варто не забувати, що у неї було звичайне життя. А також її життя буде продовжуватися і після травматичної події, і після виходу вашого матеріалу. Завжди думайте про наслідки того, що висвітлюєте.
Готуючи матеріал на основі інтерв’ю з дитиною журналісту слід:
Діти не розповідають про насильство через декілька причин:
Для ефективної комунікації з дитиною фахівець має дотримуватися «формули ефективної взаємодії з дитиною»:
«Безпечне місце»:
«Безпечний дорослий»:
«Дитина у безпеці»:
Коли дитина відчуває себе у безпеці, то знижується рівень тривоги та «вмикається» центр мозку, лобні долі, які відповідають за відтворення інформації та встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Тільки у цьому стані дитина зможе розказати про випадок насильства.
Важливо контактувати з дитиною, опускаючись на рівень зросту дитини та не спілкуватись «зверху – донизу». Не підвищувати голос, не робити різких рухів, не тиснути, не пришвидшувати дитину, не критикувати та бути обережними з тактильними дотиками.
Важливо дотримуватися наступних правил:
Важливо під час взаємодії забезпечити простір для індивідуального спілкування з дитиною, обмежити присутність та втручання інших людей. Важливо забезпечити тишу та засоби, що допоможуть налагодженню контакту з дитиною (олівці, папір, іграшки тощо).
Слід уникати таких помилок:
Важливо! Для дитини, передусім, необхідна участь «безпечного дорослого», який зможе забезпечити «безпечне місце».
При наданні допомоги дітям, які зазнали сексуального насильства, важливою є координація дій спеціалістів. Чіткий алгоритм дій допоможе забезпечити інтереси дитини та надати їй якісну психологічну допомогу. Отже, якщо до психологів надходить інформація про випадок сексуального насильства, їх дії мають бути наступними:
1. Збір інформації про випадок
Перш за все, необхідно провести збір інформації про випадок (додаток 1) та переконатися, що особа, яка до вас звернулась, дійсно є «першоджерелом» цього запиту. Далі дізнайтеся про вік дитини, місцезнаходження, осіб, які є її законними представниками, фабулу того, що трапилось з дитиною.
2. Проведення консультації з батьками або особами, які їх замінюють
Приступаючи до роботи із випадком, психологи починають свою роботу з батьками або особами, які їх замінюють. Зустріч може бути в онлайн або офлайн форматі. На цій зустрічі психолог: (1) інформує батьків або осіб, які їх замінюють, про принципи роботи та порядок реагування на випадки насильства над дитиною; (2) допомагає стабілізувати стан батьків та надає рекомендації щодо підтримки дитини (додаток 2); (3) узгоджує подальшу роботу з дитиною (додаток 3), яка може мати наступні напрями: надання першої психологічної допомоги; проведення опитування дитини та підготовка до надання свідчень; організація подальшої психологічної роботи з дитиною щодо наслідків сексуального насильства.
3. Проведення зустрічі з дитиною
Перша зустріч психолога/ині з дитиною проводиться аби оцінити її стан, надати першу психологічну допомогу, у разі необхідності. При роботі з дитиною важливим є веденняпротоколів* консультації з подальшим їх збереженням. У разі наявності запиту батьків або провоохоронних органів – психолог/иня може надати довідку/висновок за результатами роботи з дитиною.
*Документацію та протоколи роботи психологи ведуь у відповідності до тієї організації, в якій вони працюють. Якщо психолог/иня має приватну практику, то він/вона може самостійно розробляти необхідну для роботи документацію.
4. Психологічне супроводження та підготовка дитини до слідчих (розшукових) дій
Якщо зараз відбувається процес фіксації свідчень в рамках кримінального провадження, то фахівці можуть здійснювати психологічну едукацію, інформування батьків та дитини про те, що відноситься до процесу фіксації свідчень в рамках кримінального провадження (Методичні рекомендації щодо організації роботи здітьми за методикою «Зелена кімната» для слідчих та ювенальнихполіцейських https://cutt.ly/cTWBhar).
5. Особливості проведення слідчих (розшукових) дій за участю дитини
У процесі проведення слідчих (розшукових) дій із дитиною психологи, за згодою батьків, можуть надати інформацію про стан дитини, протокол здійснених консультацій іншим психологам, які будуть проводити опитування/допит. Якщо батьки не дають згоду про надання інформації про дитину, то, у випадках запиту правоохоронних органів, психологи будуть зобов’язані її надати (ст. 93 КПК України).
Важливо! Не рекомендується, щоб психологи, які здійснюють роботу із дитиною та батьками, брали участь у слідчих (розшукових) діях за участю дитини, оскільки поєднання функціональних ролей може ускладнити або надання свідчень, або подальшу психологічну роботу з дитиною.
6. Психологічна реабілітація дитини щодо наслідків сексуального насильства
Опрацювання травмувального досвіду можливе за умов перебування дитини в безпечному та стабільному середовищі. В інших випадках психологи можуть працювати у напрямі стабілізації психоемоційного стану дитини.
Важливо! Не рекомендується, щоб психологи, які здійснюють роботу із дитиною та батьками, брали участь у слідчих (розшукових) діях за участю дитини, оскільки поєднання функціональних ролей може ускладнити або надання свідчень, або подальшу психологічну роботу з дитиною.
Телефони служб та органів для захисту та підтримки дітей
Якщо вам стало відомо про порушення прав дитини, телефонуйте на такі номери:
Офіс Генерального прокурора
Фіксуйте та надсилайте докази воєнних злочинів Росії
https://warcrimes.gov.ua/
Національна гаряча лінія для дітей та молоді «Ла Страда – Україна»
0 800 500 225 або 116 111 (з мобільного)
http://www.la-strada.org.ua/
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда – Україна»
0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного)
http://www.la-strada.org.ua/
Телефон гарячої лінії захисту прав дітей
0 800 500 225 або 772 (з мобільного)
Телефон гарячої лінії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
0 800 501 720 або +38 044 253 75 89 (з мобільного)
Координаційний центр правової допомоги
0 800 213 103
https://www.legalaid.gov.ua/
Якщо вам складно впоратися зі своїми власними переживаннями, або страхами чи тривогами дитини – перегляньте перелік гарячих ліній, які надають психологічну підтримку дітям, молоді та дорослим.
Гаряча лінія від ЮНІСЕФ та громадської спілки «Українська мережа за права дитини»
Консультації сім’ям із дітьми, соціальним працівникам, та працівникам інших структур, які супроводжують сім’ї та опікуються дітьми.
Київстар
+38 067 576 9845
+38 096 990 5450
Lifecell
+38 063 661 4252
+38 063 399 4592
Vodafone
+38 095 327 1521
Проект психологічної підтримки «ПОРУЧ» від Міністерства освіти і науки України та ЮНІСЕФ
Онлайн та очні групи психологічної підтримки для підлітків та батьків, чиє звичне життя зламала війна.
https://poruch.me/
Національна гаряча лінія для дітей та молоді «Ла Страда – Україна»
Тут надають анонімну психологічну підтримку дітям та підліткам. Допомагають впоратися з психологічними проблемами, розкажуть що робити, якщо дитина зіткнулася з насильством або жорстоким поводженням.
0 800 500 225 або 116 111 (з мобільного)
http://www.la-strada.org.ua/
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда – Україна»
Тут надають психологічну підтримку та консультацію тим, хто зазнав чи зазнає фізичного, психологічного чи сексуалізованого насильства.
0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного)
http://www.la-strada.org.ua/
email: hotline@la-strada.gov.ua
Гаряча лінія для жертв домашнього насильства Міністерства соціальної політики України
Тут надають психологічну допомогу потерпілим від домашнього насильства дітям, жінкам та чоловікам.
15 47 (з мобільного)
Якщо ви стали свідком торгівлі дітьми в Україні чи за кордоном – телефонуйте за наступними номерами.
🇺🇦 Україна
Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів
527 (з мобільного) або 0 800 505 501 (зі стаціонарного)
Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні
+38 044 568 5015
email: iomkievcomm@iom.int
Міжнародна громадська організація А21 Україна
+38 044 338 3381
https://www.a21.org/content/ukraine/gr50zc
email: info.ua@A21.org
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда – Україна»
0 800 500 335 (зі стаціонарного)
або 116 123 (з мобільного)
http://www.la-strada.org.ua/
email: hotline@la-strada.gov.ua
Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей
15 47 (з мобільного)
Цілодобова консульська оперативна служба (у разі надзвичайних ситуацій за кордоном за участю громадян України)
+38 044 238 1657
+38 044 238 1824
email: cons_or@mfa.gov.ua
Департамент боротьби зі злочинами, пов‘язаними з торгівлею людьми Національної поліції України
0 800 500 202
Укрбюро Інтерполу
+38 044 256 1253
🇵🇱 Польща
Національний центр консультування та допомоги постраждалим від торгівлі людьми
+48 22 628 01 20
+48 22 628 99 99
Посольство України в Республіці Польща
Al. J. Ch. Szucha 7, Warszawa
+48 22 629 34 46
+48 22 622 47 97
Генеральне консульство України в Кракові
Aleja Pułkownika Władysława Beliny-Prażmowskiego 4,
31-514 Kraków
+48 12 429 60 66
Генеральне Консульство України в Гданську
Bernarda Chrzanowskiego 60a, 80-278 Gdańsk
+48 58 346 06 90
Генеральне Консульство України в Любліні
3 Maja 14, 20-078 Lublin
+48 81 531 88 89
+48 81 531 88 01
Міжнародна організація з міграції в Польщі
ul. Wiejska 12, 00-490 Warszawa
+48 22 623 81 54
+48 22 490 20 44
🇷🇴 Румунія
Національне агентство з боротьби з торгівлею людьми
+40 21 313 31 00
Громадська організація Open Door Foundation
0 800 800 678
http://www.usadeschisa.ro
Незалежна фундація Community Safety and Mediation Center
+40 78 787 88 06
https://www.cmsc.ro/
Посольство України в Румунії
Bulevardul Aviatorilor 24, București
+40 21 230 36 60
Міжнародна організація з міграції в Румунії
11th Viitorului Street, Bucharest
+40 21 210 30 50
🇭🇺 Угорщина
Національна кризова та інформаційна лінія
+36 80 20 55 20
Посольство України в Угорщині
Istenhegyi út 84/b, Budapest
+36 1 422 4120
Міжнародна організація з міграції в Угорщині
8 Falk Miksa Street, H-1055 Budapest
+36 1 472 2500
🇸🇰 Словаччина
Гаряча лінія для постраждалих від торгівлі людьми
+421 800 800 818
Інформаційні гарячі лінії у Словаччині
0850 211 478 (в межах Словаччини)
або +421 252 630 023 (дзвінки з-за кордону)
Посольство України у Словаччині
Radvanská 4175/35, 811 01 Staré Mesto
+421 259 202 810
Міжнародна організація з міграції у Словаччині
+421 252 631 597
🇧🇬 Болгарія
Фундація SOS Families in risk +359 526 09 677
Посольство України в Болгарії
GK Ovcha Kupel, 29, Borjana st., Sofia 1618
+359 281 86 828
Міжнародна організація з міграції в Болгарії
77 Tzar Asen str., Sofia 1463
+359 293 94 774