• Корисно

Корисна інформація

Tут ви знайдете відповіді на найпоширеніші питання з приводу підтримки та піклування дітей

Родичам і піклувальникам

Детальніше

Журналістам

Детальніше

Психологам

Детальніше

Контакти

Детальніше

Родичам і піклувальникам

Що слід знати родичам та надавачам прихистку, та як спілкуватися з дітьми, що пережили травму

Вимоги до сім’ї (особи), яка надає прихисток дитині під час воєнного стану

  • Українське громадянство
  • перебування у безпечному місці на території України 
  • можливість гарантувати безпеку дитині, забезпечити її їжею, одягом, доступом до медичних, освітніх послуг відповідно до віку та індивідуальних потреб
  • фінансова спроможність забезпечувати потреби дитини
  • наявність житла, біля якого немає стратегічних чи військових об’єктів
  • наявність у помешканні місця для сну та відпочинку дитини

Також рекомендуємо пройти короткий курс онлайн навчання з питань безпеки, особливостей догляду та адаптації дитини.

Дитина тимчасово може бути влаштована до сім’ї або особи, яка проживає самостійно.

Права та обов’язки сім’ї (особи), яка надає прихисток дитині в період воєнного стану

Сім’я (особа), яка надає тимчасовий прихисток дитині в період воєнного стану в Україні зобов’язана:

  • забезпечувати догляд та виховання дитини, піклуватися про її здоров'я, психічний стан, фізичний і духовний розвиток
  • враховувати думку дитини при прийнятті рішень, що стосуються дитини
  • сприяти відновленню зв’язків та спілкуванню з батьками, іншими законними представниками або родичами дитини
  • невідкладно передати дитину батькам/законним представникам, родичам у разі прийняття відповідного рішення уповноваженими органами (служба у справах дітей, суд)
  • інформувати службу у справах дітей про стан дитини не рідше одного разу на місяць; негайно повідомляти – в разі виникнення обставин, що несуть загрозу життю та здоров’ю дитини або потребу у переміщенні
  • сприяти в  отриманні дитиною медичних, освітніх, у разі потреби, реабілітаційних послуг, що передбачає організацію навчання дитини у відповідному навчальному закладі, огляд її сімейним лікарем, організацію її лікування в разі потреби тощо

Термін, на який сім’я (особа) надає прихисток дитині

Прихисток дитині надається на період до возз’єднання дитини зі своєю родиною або прийняття рішення про надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини позбавленої батьківського піклування та визначення з врахуванням найкращих інтересів дитини форми її догляду та виховання (усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’я).

Термін, на який іноземна організація надає прихисток дітям

Як правило, пропозиція має містити термін на період воєнного стану, або не менше ніж 6 місяців. Проте в кожному окремому випадку ці терміни можуть бути уточнені (скорочені у разі припинення воєнного стану та наявності умов для повернення дітей, чи подовжені).

Контроль з боку служби у справах дітей 

Служба у справах дітей надаватиме підтримку та здійснюватиме контроль за умовами проживання, навчання та виховання дитини. Представники служби можуть спілкуватися з сім’єю та дитиною по телефону, а також можуть відвідати сім’ю. Служба має право запросити інформацію про стан дитини у працівників освіти чи сімейного лікаря.

Документи дитини, які отримує сім’я (особа), що надає прихисток

Сім’ї (особі), яка тимчасово прихистила дитину під час воєнного стану в Україні, передається акт про факт передачі дитини, копія свідоцтва про народження дитини та медична картка дитини (у разі наявності).

Підставою для тимчасового перебування дитини в сім’ї (у особи) є наказ служби у справах дітей про тимчасове влаштування дитини.

Як встановити контакт з дитиною, що пережила травматичний досвід

Родичі або представники приймаючої сторони під час спілкування з дітьми, які пережили стресову ситуацію, мають дотримуватися певного алгоритму встановлення контакту. Це допоможе не порушувати кордони дитини та відновити відчуття безпеки. Адже через війну часто вони були позбавлені найнеобхіднішого – їжі чи сну, а деякі з них втратили рідних. 

Як встановити контакт з дитиною:

  • Знайомство
    Опустіться на рівень дитини (наприклад, присядьте, щоб фізично бути на одному рівні). Розкажіть про себе, чим займаєтесь та як пов’язані з дитиною. Запитайте, як ви її можете називати. Поясніть, як довго ви будете з дитиною.
  • Оцінювання потреб дитини
    Запитайте дитину, як вона себе почуває. Запитайте, що їй потрібно зараз. Чи бажає вона води, поїсти, в туалет? Чи їй не холодно? Можливо дитина захворіла та потребує лікування? Чи бажає вона погратись (можливо, з іншими дітьми)?
  • Знайомство з місцевістю
    Покажіть дитині приміщення, в якому вона буде перебувати: де туалет, ванна кімната, де дитина буде спати, де можна поїсти та пограти. Розкажіть дитині правила перебування (наприклад, о котрій годині вечеря, а о котрій всі лягаємо спати). Розкажіть про місцевість, в якій опинилася дитина (про місто, село, про інші особливості місцевості, які варто знати дитині).
  • Підтримка
    Скажіть дитині, що якщо вона хоче поговорити, то ви готові її вислухати. Запитайте у дитини, на які теми їй подобається говорити, а які – вона б не хотіла обговорювати. Запитайте, що їй подобається робити (наприклад, чи любить дитина малювати, ліпити, танцювати, співати, збирати конструктор тощо). Скажіть дитині, що якщо їй щось буде треба, то вона може звернутися до вас.

Що не рекомендується робити під час спілкування з дитиною:

  • Розпитувати про військові дії, які дитина могла побачити, про те, як їй було, коли лунали сирени, вибухи та постріли.
  • Розпитувати дитину про її близьких, які загинули або залишилися в місцях ведення бойових дій.
  • Порушувати особистісні кордони дитини. Обов’язково треба запитати, чи можна дитину взяти за руку чи обійняти, перш ніж це зробити.
  • Проявляти нещирі емоції (ви так само є людиною, яка має власні переживання, і якщо у вас немає насторою, то не треба «натягувати» посмішку лише через те, що перед вами стоїть дитина. Діти відчувають нещирість дорослих, що може негативно вплинути на ваші стосунки).
  • У присутності дитини обговорювати травмувальні події, пов’язані із військовими діями.
  • Використовувати ненормативну лексику у присутності дитини.

Важливо! Розпитування дитини про травмувальні події може призвести до негативних переживань або істерики. Краще щоб дитина сама розповіла про це, коли буде готова.

Як говорити з дітьми про війну

Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

  • Інформація відповідно до віку
    Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю («Котигорошко», «Чарівні історії про козаків» тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над своїми емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну.
  • Медіагігієна дитини
    Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність дитини в умовах війни. Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Важливо уточнювати, звідки дитина дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива – виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину критичному мисленню, розкажіть, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини – вона мислить. Важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами, коли захоче. 
  • Обмежте потік новин
    Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.
  • Зосередженість на допомозі 
    Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш – підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка – понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та приносить втіху та психологічний комфорт.
  • Увага до стану дитини 
    Незважаючи на те, що новини про воєнні події оточують нас звідусіль, дуже важливо цікавитися новинами із власного життя дитини. Продовжуйте спостерігати за її станом, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового?», «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».
  • Подбайте про себе 
    Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією – це допомагає і дітям. 

Етапи адаптації дорослих та дітей до нових умов

Під час війни люди змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця. І дорослі, і діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес може проходити такі етапи:

  • Організація побуту 
    На цьому етапі важливою є організація побуту та забезпечення базових потреб, орієнтація в просторі (що і де знаходиться, чи є гаряча вода, де буде спати кожен член сім’ї, де їстимемо, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без активного усвідомлення того, що зміна (переміщення) вже відбулась.
  •  Зіткнення з відмінностями 
    «Не так, як вдома». На цьому етапі може виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей, приходить усвідомлення того, де ти є – не вдома.
  • Ситуація невизначеності
    Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як бути зі школою та дитячим садком», «що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.
  • Планування
    На цьому етапі з’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано із тим, що відбулось орієнтування у просторі (де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я працюватиму тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.
  • Асиміляція (інтеграція) досвіду
    На цьому етапі актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси (як був пройдений цей шлях, з чим було складно, на що я опирався/опиралась, коли отримував/отримувала цей досвід, як я можу допомогти собі та іншим).
  • Прийняття
    На цьому етапі відбувається два процеси: перший – це проживання подій, які пов’язані з війною, а другий – це прийняття тих змін, які відбулись, та адаптація в нових умовах і пошук ресурсів.

Поради щодо підтримки дітей, які сумують за домом 

Емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли я повернусь додому?», «Коли я побачу тата?», «Коли я побачу друзів?» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.

Як підтримати дитину дошкільного віку:

  • Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени/гучних звуків, тут тихо».
  • Поясніть, чому тато/мати/інший значимий дорослий, знаходиться не з вами.
  • Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів.
  • За можливості, дайте змогу дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії/відео або спілкуйтесь відеозв’язком.
  • Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина.
  • Якщо дитина дуже сумує за іграшкою, яка залишилася вдома, спробуйте знайти іншу. Запитайте в дитини, що б натомість це могло бути.
  • Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати. Скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та розповісти мені, що цей смайлик хотів би зробити, щоб йому стало добре, або що його може заспокоїти». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної або улюбленої активності.
  • Якщо дитина довгий час плаче і застрягла в цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб дитина проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама-кенгуру, а ти зможеш застрибнути в кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли ти будеш готовий/готова заспокоїтися, то вистрибнеш із цього карманчика»). Необхідно створити безпечне місце, куди дитина може ховатись, плакати, згадувати будинок, тата або інших родичів. Якщо стан дитини не зміниться протягом трьох тижнів, вкрай важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
  • Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка наніч, сон тощо.
  • Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

Як підтримати дитину молодшого шкільного віку:

  • Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає сирени/гучних звуків, тут тихо».
  • Поясніть дитині правила: коли війна, то є чоловіки та жінки, які мають захищати державу, тому вони лишаються вдома; водночас, коли йдуть бойові дії, дітям важливо виїжджати у безпечне місце; повернутися додому можна тільки тоді, коли закінчиться війна. Наголошуйте, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася. 
  • Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій – це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Вираження агресії в іграх – є типовим способом впоратися з травмуючим досвідом. Важливо слідкувати та навчити дитину, що злитись – це нормально, але у прояві злості є два правила: (1) не можна скеровувати злість на себе та (2) не можна скеровувати злість на інших. Діти можуть разом покричати, покидати камінчики у воду, поборотись жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших. У випадку, коли дитині важко впоратись з агресією і вона скеровує її на себе та/або на інших, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога. 
  • Запропонуйте дитині зробити листа/листівочку/малюнок родичам, які не поруч; допоможіть скласти історію про події, які вона пережила (робіть це разом з дитиною, допомагаючи їй скласти історію).
  • За можливості, давайте дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії/відео або поспілкуйтесь відеозв’язком.
  • За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками.
  • Обмежте читання новин та їх обговорення у присутності дитини.
  • Запевніть дитину, що вона не винна у тому, що сталося, адже діти схильні брати провину на себе, тому важливо пояснити, що це не так.
  • Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної або улюбленої активності.
  • Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, час для навчання, читання на ніч, сон тощо.
  • Якщо ви використовували рекомендації, проте вас продовжує непокоїти стан дитини, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
  • Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

Як підтримати підлітка:

  • Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає бойових дій, тут можна нормалізуватися та обміркувати, як діяти далі».
  • Обговоріть разом, що сталося. Особливо закцентуйте увагу на тому, що важливо, що діти – у безпеці. Наголосіть, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася.
  • Визначте час для новин та обговорюйте з дітьми те, що чуєте, якщо вони залучені до перегляду. 
  • Сприяйте спілкуванню підлітка з однолітками за допомогою відеозв’язку та в офлайні.
  • Створіть простір для розмов, де б дитина могла поговорити з вами, поділитись занепокоєнням, поставити запитання. Вислухайте її думку, не критикуйте її висловлювань, не знецінюйте запитань та разом знаходьте на них відповіді.
  • Відтворюйте домашні традиції та ритуали або створюйте нові: спільні прогулянки або чаювання, спільне читання або перегляд кіно. 
  • Підтримуйте підлітка, коли він/вона ділиться переживаннями, може плакати, не намагайтесь одразу його/її зупинити. Уникайте висловлювань на кшталт «не плач, треба триматись», «не думай про це зараз», «припини про це говорити» тощо), а запитайте, якої підтримки потребує дитина.
  • Запропонуйте підлітку участь у групі психологічної підтримки для підлітків (детальніше про такі групи і як до них долучитися можна прочитати тут: https://poruch.me/).
  • Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

Що треба знати про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дорослих та дітей

Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Що таке ПТСР
ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.

У кого найчастіше проявляється ПТСР
Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:

  • інтенсивність травмуючої події, її тривалість, несподіваність та неконтрольованість
  • сила захисних механізмів особистості та наявність соціальної підтримки
  • особисті фактори ризику: вік на момент травмуючих подій, наявність травмуючих подій та психічних розладів в попередні періоди життя людини

Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР. 

Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію. 

Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР
Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу. 

До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:

  • напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина
  • травмуючі сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну
  • прагнення уникати емоційних навантажень
  • невпевненість через страх, і як наслідок – відкладання прийняття рішень, неконтактність з оточуючими
  • надмірна втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо
  • як наслідок всього вищезазначеного – схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація, надмірний цинізм)

Прояви ПТСР у дітей

  • Постійні згадування про пережиті події (нав'язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите
  • емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість
  • порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі
  • підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;порушення пам'яті, уваги, здатності вчитися
  • постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку)
  • саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація)

Які фази проходить ПТСР

  • Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.
  • Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми. 
  • Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.
  • Опрацювання – розуміння причин травми та горя.
  • Завершення – нові плани на майбутнє.

Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню
Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, необхідно дотримуватися наступних порад.

Для дорослих:

  • психологічно стабілізуватися самим, завдяки нижче описаним крокам. Лише емоційно стабілізувавшись, ми можемо підтримати дітей. Водночас важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше та ваша родина з цим точно впорається
  • налагодити режим дня та повернути, за можливості, частину звичних справ
  • заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив 
  • включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи або щонайменше – гуляти на свіжому повітрі)
  • обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативно емоційно забарвленого контенту 
  • залучатися до допомоги іншим, адже волонтерування дає величезний ресурс
  • звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР

Для дітей:

  • забезпечити (відновити) почуття безпеки
  • залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо)
  • відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо), це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя
  • надавати дитині почуття єдності та підтримки (у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють); дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять; важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо
  • вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання
  • дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття (не можна говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» – навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції)
  • пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливою і працює задля зцілення 
  • залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної віку тощо
  • скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо 
  • надати доступ дитині до професійної психологічної/психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та дорослим, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади, що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР  

Отож, важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, дітей або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.

Як надати дитині першу психологічну допомогу

Кожна дитина, яка стала свідком бойових дій, вважається фахівцями травмованою. Оскільки у нинішніх обставинах не всі мають змогу звернутися за фаховою допомогою, саме батькам або піклувальникам необхідно надавати дитині першу психологічну допомогу. Нижче – декілька порад, як допомогти дитині і не допустити погіршення її психоемоційного стану.

  •  Режим дня
    Повертайте дитину у звичний режим дня, це прискорює «загоєння» психотравми. На жаль, не в усіх є можливість наразі повернутися до того режиму, який існував раніше, тож можна створити новий, виходячи із тих можливостей, які у вас є. У режимі дня дитини мають бути: гігієнічні процедури, прийоми їжі, елементи навчання, ігри з дорослими, вільна гра, час для бесід та казок, сон.
  • Обговорення тривожних подій
    Такі розмови є дуже корисними для емоційної розрядки. Цей метод дозволяє дитині емоційно відреагувати, побачити, що її відчуття співпадають з відчуттями дорослих, і вона не сама, а також зняти емоційне напруження.
  • Нові ритуали 
    Створіть нові ритуали, які допоможуть відчути дитині єдність та силу сім’ї. Це може бути читання вголос, вечірні обійми всією сім’єю, спільні молитви або співи.
  • Щоденне спілкування на різні теми
    Спілкування є базовою потребою кожної людини. Щоб дитина не почала ізолюватися, вона потребує постійного спілкування та емоційного залучення дорослих. Ви можете обирати різні теми для розмов, не фокусуючись на травмуючих психіку подіях.
  • Емоційна близькість
    Одним із психологічних компонентів, важливих для виживання дитини, є емоційна близькість з батьками. Щоб її укріплювати та зберігати треба: обіймати дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її (за сміливість, за витримку, за якісь вміння, що демонструє дитина), грати з нею, смішити, розділяти з нею емоції.
  • Почуття гумору
    Намагайтеся жартувати та посміхатися, сприяти тому, аби посміхалася дитина. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зцілює. 

Журналістам

Висвітлення в ЗМІ чутливих тем та злочинів проти дітей

Як проводити інтерв’ю з дитиною, яка пережила травматичний досвід

Важливо розуміти, як правильно брати інтерв’ю в дітей, які постраждали від бойових дій, залишились без батьківського піклування, зазнали сексуального насилля чи інших психологічних травм. При спілкуванні з дитиною варто дотримуватися низки порад, щоб не нашкодити їй. 

Знайомство
Оберіть для інтерв’ю спокійне місце, де дитина могла б відчувати себе в безпеці. Обов’язково перед початком розмови розкажіть хто ви, ким працюєте. Покажіть камеру чи мікрофон. Так ви дасте дитині зрозуміти, що не представляєте загрози. Поясніть, про що ви будете говорити, щоби дитина не хвилювалася. Запитайте, як до неї краще звертатися. Деякі форми імені можуть викликати особливі спогади. 

Будьте на одному рівні
Фізично опустіться на рівень зросту дитини. Переконайтеся, що її очі та ваші знаходяться на одному рівні та уважно слухайте те, що вона говорить.

Не багато запитань
Можливо, не слід починати з питань. Запропонуйте дитині розказати те, що вона хоче. Пам’ятайте, що дитина може бути глибоко травмована чи залякана, тож їй потрібно заново вчитися довіряти. Дозвольте дитині говорити.

Без тиску
Краще брати інтерв’ю не одразу після пережитої травми, а через деякий час. Психіка дитини може бути у збудженому стані, тож можливі проблеми з пам’яттю. Будьте обережні, копаючи глибоко – дитина може вигадати якийсь факт, намагаючись виправдати ваші очікування. Будьте уважними. 

Безпечна структура
Перед тим як розпитувати про травматичну подію, запитайте про життя до, де навчалася дитина, чим займалась, загальні речі. Це створить безпечну платформу для інтерв’ю. 

Запитуйте про факти
Запитуйте про факти, а не деталі. Вони змушують застрягати у пережитому досвіді і можуть призвести до ретравматизації. Не запитуйте про емоції та не додавайте власне емоційне забарвлення. Замість «Ти злякався/-лася?» краще запитати «Що ти бачив/ла?». Якщо дитина розплакалася, зробіть паузу, скажіть, що плакати нормально, і дайте можливість це зробити. Перш ніж обійняти дитину – запитайте, чи вона цього хоче.

Повертайтеся до сьогоднішнього дня
Закінчуючи бесіду, не залишайте дитину в спогадах. Розпитайте, як її теперішнє життя, чим вона займеться наступного тижня. Завжди закінчуйте інтерв’ю на хорошій ноті і дякуйте дитині за її час і зусилля. 

Важливо! Завжди запитуйте в себе, чи дійсно необхідно ставити дитині те чи інше питання. Можливо, хтось з дорослих може вам з цим допомогти. Уникайте сенсаційних репортажів, в яких діти зображуються як жертви.

10 правил: чого не робити під час інтерв’ю з дитиною у травмі

  • ❌ Не запитуйте про емоції та як дитина себе почувала в той чи інший момент. Це може призвести до ретравматизації.
  • ❌ Не тисніть. Копаючи глибоко – дитина може вигадати якийсь факт, намагаючись виправдати ваші очікування або скоріше закінчити неприємну тему. Будьте уважними.
  • ❌ Якщо під час інтерв’ю дитина розплакалася, не обіймайте її одразу. Перш ніж це зробити, запитайте, чи хоче дитина цього та чи дозволяє.
  • ❌ Уникайте питання «Чому?». Воно викликає провину або сором. Наприклад, «Чому ти не сховався/лася?» або «Чому ти не закричав/ла?».
  • ❌ Не ставте запитання, які стосуються рішень. Наприклад, «А ти хочеш повернутися додому?» або «А де зараз твої батьки?». Дитина сама може не знати на них відповіді. Краще запитайте, з ким зараз дитина та попросіть показати свої іграшки.
  • ❌ Не обмежуйте себе і дитину у часі. Не поспішайте закінчити інтерв’ю. Можливо, вам навіть знадобиться провести декілька зустрічей.
  • ❌ Не апелюйте до справедливості. Наприклад, що після матеріалу все буде вирішено, винні будуть покарані, а війна скоро закінчиться. Не давайте дитині надмірних обіцянок, в яких самі не впевнені. 
  • ❌ Не варто перебивати дитину – нехай розповідає свою історію власними словами.
  • ❌ Не дозволяйте власним емоціям взяти верх – ваше завдання слухати. Співпереживайте, але не жалійте.
  • ❌ Iноді не слід розпочинати з питань. Запропонуйте дитині розказати те, що вона хоче.

Етичні правила висвітлення в медіа порушення прав дітей 

Головне завдання журналіста під час роботи з темою дітей – уникнути заподіяння будь-якої шкоди дитині. Її інтереси мають превалювати над усіма іншими. Якщо інтерв’ю або публікація матеріалу може якоюсь мірою поставити під загрозу фізичне чи психологічне благополуччя дитини, журналістська етика забороняє проведення інтерв’ю та публікацію у ЗМІ. Але якщо ви все-таки вирішили залучити дитину до медіаматеріалів, ви маєте бути особливо чутливими і чітко дотримуватися професійних стандартів. Нижче декілька рекомендацій, як привертати увагу громадськості до проблеми порушення прав дітей, але робити це коректно, не завдаючи ще більшої шкоди.

Суспільна важливість та дозвіл на публікацію
Перш ніж робити матеріал про дітей, переконайтеся, що він є суспільно важливим, ви маєте серйозні та обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя дитини, а оприлюднення її історії не зашкодить їй – ні сьогодні, ні в майбутньому.  

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, кожна людина у віці до 18 років вважається дитиною. Для публікації, де героєм є неповнолітня особа, обов'язковим є отримання дозволу на матеріал у батьків або законних опікунів дитини, навіть якщо інші ЗМІ цю інформацію вже публікували. Такий дозвіл іноді важко отримати, особливо у письмовій формі та під час воєнних дій. Задача журналіста полягає і у спробі якомога краще проінформувати батьків чи опікунів про цілі та зміст інтерв’ю з дитиною.

Конфіденційність 
У матеріалі необхідно вжити всіх заходів, щоб унеможливити ідентифікацію дитини: на фото розмивати обличчя, в сюжетах приховувати його або проводити зйомки в темній кімнаті. Навіть якщо батьки виставляють у мережі фото чи відео своїх дітей, не використовуйте ці матеріали. Змінювати варто і голос. Це слід робити не лише з жертвами злочинів, але й з обвинуваченими в неправомірних діях неповнолітніми особами. 

Неприпустимим є розкриття імен і вказування ознак, за якими можна розпізнати дітей, які мали відношення до протизаконних дій або стали учасниками подій, пов’язаних із насильством, каже Кодекс етики українського журналіста

Мінімізація деталей
Приступаючи до опису історії дитини чи злочину, вчиненого проти неї, добре подумайте, скільки деталей варто включати до матеріалу. Поставте собі запитання, чи важливі всі ці подробиці для основної думки, яку ви хочете донести. 

Детальний опис травматичного досвіду може завдати дискомфорту дитині та її батькам, якщо вони натраплять на нього. Якщо в матеріалі йдеться про насильство, варто проконсультуватися з психологом про наслідки для дитини в результаті оприлюднення цієї історії.

На кожному медіа лежить повна юридична відповідальність за опублікований матеріал. Батьки неповнолітніх можуть подати позов проти медіа за розголошення деталей та конфіденційної інформації щодо дитини. 

Уникайте надмірної емоційності
Важливо розділити власні емоції від емоцій дітей, про яких ви робите матеріал. Емоційна прив’язка до героя звужує вашу свідомість. Аби цього уникнути ставте собі питання, про що ви готуєте матеріал, яка мета і про що хочете розказати. Описуйте те, що ви почули, а не те, що ви відчули після розмови з дитиною. 

Готуючись до інтерв’ю подумайте над тим, з якими переживаннями ви можете зіткнутися – горе, біль, втрата, страх тощо. Важливо мати дистанцію і розуміти, що це чиїсь страждання – не ваші власні. Потрібно почути, а не жаліти. А почути ви їх зможете, якщо відділите свої емоції від емоцій співрозмовника. 

Ширший контекст і наслідки​​
Кожен випадок потрібно подавати в ширшому контексті, аніж окрема історія. Простежуйте тенденцію і тоді ви зрозумієте важливість теми для суспільства. Саме це буде відрізняти глибокий, змістовний матеріал від звичайних екстрених новин чи сенсацій.

Дитина попри все, що з нею сталося, має виглядати в журналістському матеріалі гідно. Варто не забувати, що у неї було звичайне життя. А також її життя буде продовжуватися і після травматичної події, і після виходу вашого матеріалу. Завжди думайте про наслідки того, що висвітлюєте. 

Чек-ліст підготовки матеріалу, де героями є діти

Готуючи матеріал на основі інтерв’ю з дитиною журналісту слід:

  • перевірити наявність дозволу батьків чи опікунів на зйомку дитини 
  • перевірити, чи заблюрене обличчя неповнолітніх у матеріалі
  • перевірити, чи фігурує в матеріалі медичний діагноз дитини; така інформація, без отримання попередньої згоди на її поширення, є конфіденційною 
  • перевірити, чи уникнули ви надмірної емоційності в матеріалі
  • якщо ви висвітлюєте негативні події з життя дитини або її сім’ї, і це може наразити їх на небезпеку або ж спричинити негативне ставлення соціуму до них, – у такому разі обличчя дитини, її ім’я, прізвище, місце проживання та навчання слід приховати, а голос змінити

Психологам

Психологічна підтримка дітей у травмі та без батьківського піклування

«Формула ефективної взаємодії з дитиною»

Діти не розповідають про насильство через декілька причин: 

  • у дитини відсутній життєвий досвід і розуміння, що насильство не є нормою 
  • у дитини недостатньо розвинене критичне мислення (початок розвитку – 7 років) 
  • залежність виживання та розвитку дитини від дорослого (особливо у дошкільному віці) 
  • відсутність сил та можливостей протистояти насильству
  • діти беруть провину на себе
  • нормалізація насильства

Для ефективної комунікації з дитиною фахівець має дотримуватися «формули ефективної взаємодії з дитиною»:

«Безпечне місце»:

  • місце є прогнозоване для дитини; дитина отримала повну інформацію, що з нею буде відбуватись, хто буде присутній та яка роль присутніх осіб, так само дитина розуміє, що від неї очікується 
  • місце, де не відбувається жодного насильства над дитиною
  • місце є фізично безпечне для дитини
  • місце максимально підготовлене для взаємодії (наявні меблі відповідно до віку дитини, олівці, папір, іграшки тощо)

«Безпечний дорослий»: 

  • дорослий, який знає та враховує вікові та індивідуальні особливості дитини, а так само її психологічний стан
  • дорослий, який взаємодіє з дитиною «на рівні»
  • дорослий, який уміє розпізнавати потреби дитини та забезпечує захист прав та інтересів дитини
  • дорослий, який ставиться доброзичливо до дитини та проявляє емпатію

«Дитина у безпеці»:

  • дитина, яка відчуває себе захищеною та перебуває у стані спокою
  • дитина має контроль над власним життям, а також розуміє, що відбуватиметься, до кого може звернутися по допомогу; може управляти власними емоціями та відтворювати події, що відбувалися з нею раніше
  • поруч дитина має уважного та турботливого дорослого
  • відсутність об’єктивних та суб’єктивних загроз 

Коли дитина відчуває себе у безпеці, то знижується рівень тривоги та «вмикається» центр мозку, лобні долі, які відповідають за відтворення інформації та встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Тільки у цьому стані дитина зможе розказати про випадок насильства.

Особливості комунікації з дитиною, яка постраждала від сексуального насильства

Важливо контактувати з дитиною, опускаючись на рівень зросту дитини та не спілкуватись «зверху – донизу». Не підвищувати голос, не робити різких рухів, не тиснути, не пришвидшувати дитину, не критикувати та бути обережними з тактильними дотиками.

Важливо дотримуватися наступних правил:

  • якнайчастіше звертайтеся до дитини на її ім’я
  • намагайтеся створити безпечну атмосферу, виражаючи своє добре ставлення до дитини
  • говоріть повільно, чітко, спокійним голосом
  • використовуйте просту, зрозумілу для дитини мову
  • часто проявляйте свою зацікавленість до дитини жестом (хитання голови) або інтонацією
  • переконайте дитину, що вона є партнером у розмові, скажіть, що те, що вона розповідає, є важливим
  • підтримуйте відповідний зоровий контакт, але без надмірного, безперервного спостерігання за дитиною
  • переривайте розповідь дитини лише тоді, коли це є вкрай необхідно
  • перепитайте дитину, якщо не розумієте її висловлювань
  • якщо дитина довгий час не відповідає на запитання, спробуйте сформулювати його інакше
  • гідно оцініть зусилля дитини, яка дає показання, але не хваліть за конкретні відповіді, не обіцяйте винагороди
  • якщо дитина відчуває занепокоєння, підкресліть небезпідставність її почуттів
  • аби дитина розповіла про себе, покажіть готовність відкрити частину свого особистого життя (що любите, чим захоплюєтеся тощо)

Помилки, яких слід уникати у спілкуванні з дитиною

Важливо під час взаємодії забезпечити простір для індивідуального спілкування з дитиною, обмежити присутність та втручання інших людей. Важливо забезпечити тишу та засоби, що допоможуть налагодженню контакту з дитиною (олівці, папір, іграшки тощо). 

Слід уникати таких помилок:

  • не порушуйте фізичного простору дитини, залишайтеся на безпечній для неї відстані 
  • не підганяйте дитину, дайте їй час на те, щоб обдумати свої відповіді
  • не оцінюйте дитину та її висловлювання
  • не реагуйте здивуванням на висловлювання дитини, навіть якщо вони вас шокують
  • не коментуйте описаних дитиною ситуацій згідно з уявленнями дорослих
  • не змушуйте дитину до відповіді, кажучи, що вона повинна щось знати чи пам’ятати
  • не давайте дитині обіцянок, яких ви не можете виконати
  • не питайте у скривдженої дитини, чи злочинець повинен бути покараним і яким чином 
  • не оцінюйте близьких дитині осіб
  • не впадайте в паніку, якщо дитина виражає свої негативні емоції; в такому випадку не варто казати «не плач», «не нервуй»

Важливо! Для дитини, передусім, необхідна участь «безпечного дорослого», який зможе забезпечити «безпечне місце».

Організація роботи психологів із випадками сексуального насильства щодо дитини

При наданні допомоги дітям, які зазнали сексуального насильства, важливою є координація дій спеціалістів. Чіткий алгоритм дій допоможе забезпечити інтереси дитини та надати їй якісну психологічну допомогу. Отже, якщо до психологів надходить інформація про випадок сексуального насильства, їх дії мають бути наступними:

    1. Збір інформації про випадок

    Перш за все, необхідно провести збір інформації про випадок (додаток 1) та переконатися, що особа, яка до вас звернулась, дійсно є «першоджерелом» цього запиту. Далі дізнайтеся про вік дитини, місцезнаходження, осіб, які є її законними представниками, фабулу того, що трапилось з дитиною. 

    2. ​​Проведення консультації з батьками або особами, які їх замінюють

    Приступаючи до роботи із випадком, психологи починають свою роботу з батьками або особами, які їх замінюють. Зустріч може бути в онлайн або офлайн форматі. На цій зустрічі психолог: (1) інформує батьків або осіб, які їх замінюють, про принципи роботи та порядок реагування на випадки насильства над дитиною; (2) допомагає стабілізувати стан батьків та надає рекомендації щодо підтримки дитини (додаток 2); (3) узгоджує подальшу роботу з дитиною (додаток 3), яка може мати наступні напрями: надання першої психологічної допомоги; проведення опитування дитини та підготовка до надання свідчень; організація подальшої психологічної роботи з дитиною щодо наслідків сексуального насильства.

    3. Проведення зустрічі з дитиною

    Перша зустріч психолога/ині з дитиною проводиться аби оцінити її стан, надати першу психологічну допомогу, у разі необхідності. При роботі з дитиною важливим є веденняпротоколів* консультації з подальшим їх збереженням. У разі наявності запиту батьків або провоохоронних органів – психолог/иня може надати довідку/висновок за результатами роботи з дитиною. 

    *Документацію та протоколи роботи психологи ведуь у відповідності до тієї організації, в якій вони працюють. Якщо психолог/иня має приватну практику, то він/вона може самостійно розробляти необхідну для роботи документацію.

    4. Психологічне супроводження та підготовка дитини до слідчих (розшукових) дій

    Якщо зараз відбувається процес фіксації свідчень в рамках кримінального провадження, то фахівці можуть здійснювати психологічну едукацію, інформування батьків та дитини про те, що відноситься до процесу фіксації свідчень в рамках кримінального провадження (Методичні рекомендації щодо організації роботи здітьми за методикою «Зелена кімната» для слідчих та ювенальнихполіцейських https://cutt.ly/cTWBhar). 

    5. Особливості проведення слідчих (розшукових) дій за участю дитини

    У процесі проведення слідчих (розшукових) дій із дитиною психологи, за згодою батьків, можуть надати інформацію про стан дитини, протокол здійснених консультацій іншим психологам, які будуть проводити опитування/допит. Якщо батьки не дають згоду про надання інформації про дитину, то, у випадках запиту правоохоронних органів, психологи будуть зобов’язані її надати (ст. 93 КПК України).

    Важливо! Не рекомендується, щоб психологи, які здійснюють роботу із дитиною та батьками, брали участь у слідчих (розшукових) діях за участю дитини, оскільки поєднання функціональних ролей може ускладнити або надання свідчень, або подальшу психологічну роботу з дитиною. 

    6. Психологічна реабілітація дитини щодо наслідків сексуального насильства

    Опрацювання травмувального досвіду можливе за умов перебування дитини в безпечному та стабільному середовищі. В інших випадках психологи можуть працювати у напрямі стабілізації психоемоційного стану дитини.

    Важливо! Не рекомендується, щоб психологи, які здійснюють роботу із дитиною та батьками, брали участь у слідчих (розшукових) діях за участю дитини, оскільки поєднання функціональних ролей може ускладнити або надання свідчень, або подальшу психологічну роботу з дитиною. 

    Контакти

    Телефони служб та органів для захисту та підтримки дітей

    Порушення прав дітей

    Якщо вам стало відомо про порушення прав дитини, телефонуйте на такі номери:

    Офіс Генерального прокурора
    Фіксуйте та надсилайте докази воєнних злочинів Росії
    https://warcrimes.gov.ua/

    Національна гаряча лінія для дітей та молоді «Ла Страда – Україна»
    0 800 500 225 або 116 111 (з мобільного)
    http://www.la-strada.org.ua/

    Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда – Україна»
    0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного)
    http://www.la-strada.org.ua/

    Телефон гарячої лінії захисту прав дітей
    0 800 500 225 або 772 (з мобільного)

    Телефон гарячої лінії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
    0 800 501 720 або +38 044 253 75 89 (з мобільного)

    Координаційний центр правової допомоги
    0 800 213 103
    https://www.legalaid.gov.ua/

    Психологічна підтримка

    Якщо вам складно впоратися зі своїми власними переживаннями, або страхами чи тривогами дитини – перегляньте перелік гарячих ліній, які надають психологічну підтримку дітям, молоді та дорослим. 

    Гаряча лінія від ЮНІСЕФ та громадської спілки «Українська мережа за права дитини» 
    Консультації сім’ям із дітьми, соціальним працівникам, та працівникам інших структур, які супроводжують сім’ї та опікуються дітьми.

    Проект психологічної підтримки «ПОРУЧ» від Міністерства освіти і науки України та ЮНІСЕФ 
    Онлайн та очні групи психологічної підтримки для підлітків та батьків, чиє звичне життя зламала війна.
    https://poruch.me/

    Національна гаряча лінія для дітей та молоді «Ла Страда – Україна»
    Тут надають анонімну психологічну підтримку дітям та підліткам. Допомагають впоратися з психологічними проблемами, розкажуть що робити, якщо дитина зіткнулася з насильством або жорстоким поводженням.
    0 800 500 225 або 116 111 (з мобільного)
    http://www.la-strada.org.ua/

    Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда – Україна»
    Тут надають психологічну підтримку та консультацію тим, хто зазнав чи зазнає фізичного, психологічного чи сексуалізованого насильства.
    0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного)
    http://www.la-strada.org.ua/
    email: hotline@la-strada.gov.ua

    Гаряча лінія для жертв домашнього насильства Міністерства соціальної політики України
    Тут надають психологічну допомогу потерпілим від домашнього насильства дітям, жінкам та чоловікам. 
    15 47 (з мобільного)

    Торгівля дітьми

    Якщо ви стали свідком торгівлі дітьми в Україні чи за кордоном – телефонуйте за наступними номерами.

    🇺🇦 Україна
    Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів
    527 (з мобільного) або 0 800 505 501 (зі стаціонарного)

    Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні
    +38 044 568 5015
    email: iomkievcomm@iom.int

    Міжнародна громадська організація А21 Україна 
    +38 044 338 3381
    https://www.a21.org/content/ukraine/gr50zc
    email: info.ua@A21.org

    Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда – Україна» 
    0 800 500 335  (зі стаціонарного)
    або 116 123 (з мобільного)
    http://www.la-strada.org.ua/
    email: hotline@la-strada.gov.ua

    Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей 
    15 47 (з мобільного)

    Цілодобова консульська оперативна служба (у разі надзвичайних ситуацій за кордоном за участю громадян України)
    +38 044 238 1657
    +38 044 238 1824
    email: cons_or@mfa.gov.ua

    Департамент боротьби зі злочинами, пов‘язаними з торгівлею людьми Національної поліції України
    0 800 500 202

    Укрбюро Інтерполу 
    +38 044 256 1253


    🇵🇱 Польща
    Національний центр консультування та допомоги постраждалим від торгівлі людьми
    +48 22 628 01 20
    +48 22 628 99 99

    Посольство України в Республіці Польща 
    Al. J. Ch. Szucha 7, Warszawa
    +48 22 629 34 46 
    +48 22 622 47 97

    Генеральне консульство України в Кракові 
    Aleja Pułkownika Władysława Beliny-Prażmowskiego 4,
    31-514 Kraków
    +48 12 429 60 66

    Генеральне Консульство України в Гданську 
    Bernarda Chrzanowskiego 60a, 80-278 Gdańsk
    +48 58 346 06 90

    Генеральне Консульство України в Любліні 
    3 Maja 14, 20-078 Lublin 
    +48 81 531 88 89
    +48 81 531 88 01

    Міжнародна організація з міграції в Польщі 
    ul. Wiejska 12, 00-490 Warszawa
    +48 22 623 81 54
    +48 22 490 20 44



    🇷🇴 Румунія
    Національне агентство з боротьби з торгівлею людьми
    +40 21 313 31 00

    Громадська організація Open Door Foundation 
    0 800 800 678 
    http://www.usadeschisa.ro 

    Незалежна фундація Community Safety and Mediation Center
    +40 78 787 88 06 
    https://www.cmsc.ro/ 

    Посольство України в Румунії 
    Bulevardul Aviatorilor 24, București
    +40 21 230 36 60

    Міжнародна організація з міграції в Румунії 
    11th Viitorului Street, Bucharest 
    +40 21 210 30 50


    🇭🇺 Угорщина
    Національна кризова та інформаційна лінія 
    +36 80 20 55 20

    Посольство України в Угорщині 
    Istenhegyi út 84/b, Budapest
    +36 1 422 4120

    Міжнародна організація з міграції в Угорщині 
    8 Falk Miksa Street, H-1055 Budapest 
    +36 1 472 2500


    🇸🇰 Словаччина
    Гаряча лінія для постраждалих від торгівлі людьми 
    +421 800 800 818

    Інформаційні гарячі лінії у Словаччині
    0850 211 478 (в межах Словаччини)
    або +421 252 630 023 (дзвінки з-за кордону)

    Посольство України у Словаччині 
    Radvanská 4175/35, 811 01 Staré Mesto
    +421 259 202 810

    Міжнародна організація з міграції у Словаччині
    +421 252 631 597


    🇧🇬 Болгарія
    Фундація SOS Families in risk +359 526 09 677
    Посольство України в Болгарії 
    GK Ovcha Kupel, 29, Borjana st., Sofia 1618
    +359 281 86 828

    Міжнародна організація з міграції в Болгарії
    77 Tzar Asen str., Sofia 1463 
    +359 293 94 774